Украинский язык Опции

[Бамбула]

Ищу ресурсы изучения Украинской Мовы он лайн.Может кто знает такие.
Можно ли изучать украинский язык по интернету?

[ShivAnurag]

На ум приходит только вот такой ресурс:
http://ru.livemocha.com/
или можно поискать в сети подобные страницы.

Выучить украинский язык можно и самостоятельно, используя учебные пособия а-ля:
http://lang-lib.narod.ru/ukr.html

Но(ИМХО), лучшим вариантом было бы живое общение с носителями языка, все же украинский язык достаточно сильно отличается от русского языка, начиная от образности и заканчивая лексикой и синтаксисом, что не удивительно, ведь это совсем другой язык).

Хорошим помощником могут служить - просмотр фильмов на украинском языке и музыка, так или иначе язык будет восприниматься на слух.
Youtube может прийти на помощь, там полно отрывков из программ и музыки.

Как показывает практика, многие мои друзья, которые не знали языка, но в силу профессиональной деятельности должны были таки им овладеть, смотря ТВ и читая просто книги, без проблем освоили язык в течении пару месяцев(имеется в виду от 3 до 5 месяцев). Главное, чтобы потом не получалось, как у нашего примьер-министра, что не речь, то бесплатный цирк на всю страну, который даже "суржиком" назвать трудно.))

[stoned]

Нечуй-Левицький Іван, Світогляд українського народу. Ескіз української міфології (1992)

Особиста оцінка: 10 - без сумнівів рекомендую всім

[Franc X]

мои рекомендамции

[Kalki das]

мои рекомендамции

Тексты на украинском языке, адаптированные по методу чтения Ильи Франка

О! Давно хотел спросить у попробовавших метод Ильи Франка (потому что периодически натыкаюсь на рекламу и вообще ссылки на его сайт) : и как оно? Действенно?

[tatya]

О! Давно хотел спросить у попробовавших метод Ильи Франка (потому что периодически натыкаюсь на рекламу и вообще ссылки на его сайт) : и как оно? Действенно?

Я около месяца назад начала на английском читать адаптированные по методу Ильи Франка книги. Читается действительно легко. В перевод заглядывать (ну которым сопровождаются тексты) сейчас уже редко приходится. А проверить, насколько улучшился английский ( то есть, читать без перевода) пока не пробовала.
Но впечатление от методики хорошее

[Franc X]

по Франку мои впечатления такие

если есть бэкграунд по интересующему языку
или по близкородственным к нему,
то идёт как по маслу

а по совсем неведомым - лучше начать традиционно с таблиц и схем
(то, что Франк считает неэффективным)

[Бамбула]

О! Давно хотел спросить у попробовавших метод Ильи Франка (потому что периодически натыкаюсь на рекламу и вообще ссылки на его сайт) : и как оно? Действенно?

Во, сказку нашёл по методу Ильи Франка.

СНІЖНИЦЯ

Були собі дід і баба бездітні. От прийшла зима. Діти баби качали зі снігу. Дід і каже бабі:
— Ходімо й ми, скотімо снігову бабу собі. А баба й каже:
— Ну ходім. Чи бабу, чи дитину скотімо (давай скатаем).
Пішли й давай дитину котить (катать). Скотили й зробили (сделали, робити = делать) дитині ніжки й ручки, голову, вуха, рот — усе поробили. І як зліпили усю дитину, стала шкіра дитяча обтягуватися, стала вона головкою крутити. Дід та баба радіють:
— Ось у нас буде дитинка, вже он (вон) ворушиться (шевелится, ворушитися = шевелиться).
Через певний час (некоторое время, певний = некоторый, определённый) стала дитинка дівчинкою. Вже вона ходить і говорить. І дав їй дід ім'я: Сніжниця.
Живе вона, росте не по годинах, а по хвилинах (не по часам, а по минутам). За п'ятнадцять днів стало півдівки (полдевки).
І проворна вона така. Зве діда дідом, а бабу бабою. Вони нею тішаться. І біла вона, як сніг. І волосся, і лице, як пар, білі.
Сусідні дівчата познайомилися зі Сніжницею і бігають до неї гуляти, і вона бігає до них.
Після великодніх свят (пасхальных праздников, Великдень = Пасха), як сонце пішло вище, стало тепло, так Сніжниця на сонці стала підтавати, стала ховатися (прятаться) в холодок. І дожила вона до Купала Івана. Наплели дівчата вінки, наклали вогнище у березі і просять у діда і у баби Сніжниці стрибать (стрибати = прыгать) через вогонь. Пустили її. Дівчата вінок на неї наділи й повели. Давай у березі стрибать через огонь і співати.
— Ну, Сніжниця, бери і ти за нами стрибай!
Розігналася Сніжниця за ними. І як збігла на огонь — так тільки її й бачили! Там вона й розтопилась.
Прийшли дівчата до діда й до баби і кажуть, що бог зна, де їхня Сніжниця ділась. Дід і баба кажуть:
— Вона із снігу виросла, то як на огонь наскочила, так і розтала. Якби ви, дівчата, не просили її у нас, то ще б жила, а то через вас (из-за вас) вона розтопилась. Ми б потішались, а тепер через вас її нема.
Так дід і баба, як були, так і зосталися самі.

Спасибо за рекомендации.
А читать рано или поздно нужно переходить на неадаптированную литературу, и ковыряться со словарём.

[stoned]

СНІЖНИЦЯ

Теперь йа понял почему грабительство України рече памалдавськОму

[Atmeshvara dasa]

А читать рано или поздно нужно переходить на неадаптированную литературу, и ковыряться со словарём.

Очень правильно. Не нужны они, все эти адаптации. Хотите научиться плавать - прыгайте в воду.
От себя рекомендую бессмертную поэму Ивана Котляревского Енеїда. Этой поэме больше 200 лет, но читается она как современное произведение - язык с тех пор практически не изменился.

[Atmeshvara dasa]

Упражнение специально для Бамбулы.
Просто прочитайте. Это из поэзии Леси Украинки для детей. Язык тут безупречный с точки зрения литературной правильности, но самое главное - он очень естественный, в отличие от рассказа СНІЖНИЦЯ. И заметьте, никакой адаптации.


Вишеньки


Поблискують черешеньки

В листі зелененькім,

Черешеньки ваблять очі

Діточкам маленьким.

Дівчаточко й хлоп’яточко

Під деревцем скачуть,

Простягають рученята

Та мало не плачуть:

Раді б вишню з’їсти,

Та високо лізти,

Ой раді б зірвати,

Та годі дістати!

«Ой вишеньки-черешеньки,

Червонії, спілі,

Чого ж бо ви так високо

Виросли на гіллі!»

«Ой того ми так високо

Виросли на гіллі, –

Якби зросли низесенько,

Чи то ж би доспіли?»

[Бамбула]

Это из поэзии Леси Украинки для детей. Язык тут безупречный с точки зрения литературной правильности, но самое главное - он очень естественный, в отличие от рассказа СНІЖНИЦЯ. И заметьте, никакой адаптации.



Вишеньки
Дівчаточко й хлоп’яточко

Спасибо,
очень вкусное стихотворение!

легко всё, понятно, и красиво.
Только вот это хлопяточко?как переводится?

Виросли на гіллі!»

гiглi -это дерево да?

[Atmeshvara dasa]

легко всё, понятно, и красиво.
Только вот это хлопяточко?как переводится?


гiглi -это дерево да?

"Хлоп'яточко" - это что-то типа как русское "мальчоночка", а "гілля" - множественное число от "гілка", то есть, ветка.

[Бамбула]

"Хлоп'яточко" - это что-то типа как русское "мальчоночка",

"Хлоп'яточко"-прикольно!
А ещё как можно мальчнонка перевести на украинский?какие ещё есть переводы?

[Atmeshvara dasa]

"Хлоп'яточко"-прикольно!
А ещё как можно мальчнонка перевести на украинский?какие ещё есть переводы?

Переводов масса - хлопчатко, хлопченя, хлопча, хлоп'я(от этого слова было произведено слово хлоп'яточко), хлопчина, хлопчинка, хлопчисько, хлопчичок, и т.д.

Заметьте, первые 4 слова в этом ряду среднего рода, а следующие 4 - мужского. Это сказывается на склонении этих слов по падежам. Кроме того, слова среднего рода применяются к более юным мальчикам.

[Atmeshvara dasa]

Бамбула, раз Вы так все хорошо понимаете, тогда держите посложнее задачку:

Зачароване місце

M. В. Гоголь

Переклад Лесі Українки

(Билиця, розповідана дяком ***ської церкви)

Їй же богу, надокучило вже розказувать! Та що ви думаєте? справді обридло: розказуй та й розказуй – і одчепитись не можна! Ну, добре, я розкажу, тільки вже, їй-богу, в остатній раз!

Егеж, от ви балакали про те, що чоловік може перемогти тую, не тут згадуючи, нечисту силу. Воно, звичайно, так, себто, коли поміркувати добре, бувають на світі всякі пригоди… одначе, не кажіть сього: схоче заморочить диявольська сила, то заморочить, їй-богу, заморочить! От послухайте. Нас всіх у батька було четверо; я тоді був ще зовсім дурень – звісно, було всього років з одинадцять; от неначе зараз пам’ятаю, що якось поліз рачки та став брехати по-собачому, а батько посварились на мене, покивали головою та й кажуть: «Ой, Хомо, Хомо! тебе вже от женити пора, а ти дурієш, як те молоде лоша!»

Дід був ще тоді живий і, нехай йому легенько згадається на тім світі, на ноги був доволі міцний. Було задумає… е, та що ж так розказувать?! Один цілу годину вигрібав жар на люльку, другий побіг чогось за комору. Що ж справді! – сказать би хто неволив, а то ж самі намоглись. Коли слухать, то слухать!

Батько ще з ранньої весни повезли тютюн у Крим продавати – не пам’ятаю тільки, дві чи три хури навантажили; тютюн був тоді в ціні. З собою взяли брата мого, так років три йому було, – бачите, щоб привчивсь зарані чумакувати. Ми й зостались ото: дід, мати, я, брат та ще брат. Дід засіяв баштан, саме при шляху, та й жити перебравсь у курінь; взяв він і нас до себе – ганяти горобців та сорок на баштані. Для нас се було, не можна сказать, щоб погано: було за цілісінький день стільки наїшся тих огірків, динь, ріпи, цибулі, гороху, що в животі, їй-богу, неначе півні кукурікають! Ну, воно ж зате і користь велика: проїжджачі товчуться шляхом, кожному заманеться поласувати кавуном чи динею; а з близьких хуторів було нанесуть на обмін курей, яєць, індиків… Добре було життя!

Отже ж, дідові більш усього було втішно те, що чумаків було проїде щодня возів з п’ятдесят. Народ, знаєте, бувалий, почне розказувати – то тільки слухай; а дідові се все одно, що голодному галушки. Інший раз було зустрінеться з давніми знакомими (діда вже всяк знав), – то вже самі здорові знаєте, що буває, коли зберуться старі: та-ра-ра, та-ра-ра, отоді та отоді, таке-то та таке було… Ну, і почнуть – згадають бог зна колишнє!

Раз якось – ну от, справді, неначе тепер діялось, – сонце вже повернуло на захід, дід ходив по баштану та скидав лист з кавунів (бачте, понакривані були, щоб не попеклись на сонці).

Коли я глянув та й кажу братові: «Дивись, Остапе, он чумаки їдуть!»

«Де чумаки?» – мовив дід, зводячись; він саме значив велику диню, щоб часом хлопці не з’їли.

Шляхом їхало возів шість. Попереду йшов пристаркуватий чумак, уже з сивими вусами. Не дійшовши ступнів, як би вам сказать, може, з десяток, він спинивсь та до діда:

«Здоров, Максиме! от дав бог побачитись!» Дід прижмурився, пізнав. «А, здоров! здоров! звідки бог несе? І Болячка тут? Здоров, здоров, брате! Що за дідько! та тут усі: і Печериця! і Ковелик! і Стецько! Здоров!» – «А, га, га!., го, го!..» і почали цілуватись!

Волів розпрягли та пустили на попас: вози зоставили при дорозі, а самі сіли очертом у гурт та запалили люльки. Але де вже тут до люльки! – за приповістками та за теревенями навряд чи й по одній досталось. Після полудня дід почав приймати гостей динями. От, кожний, узявши по дині, обчистив її гарненько ножиком (народ, бачте, все такий, що був у бувальцях, знав уже, як що їсться у світі, – хоч би й зараз за панський стіл здатні сісти); еге, – так обчистивши гарненько, проткне кожен у дині пальцем дірочку, вип’є той кисіль, та далі ріже шматочками і їсть.

«А ви що ж, хлопці? – озвався до нас дід. – Чого роти пороззявляли? Танцюйте, бісові діти! Остапе, де твоя сопілка? Ну, лиш козака! Хомо, берися в боки! Ну, оттак! гоп-чуки, гоп-чуки!»

Я був тоді хлопець меткий! – Ох, старість проклята! тепер уже не втну так: замість викрутасів, ноги тільки спотикаються!..

Довго дивився на нас дід, сидячи з чумаками. Коли я бачу, аж у нього ноги щось не встоять на місці, неначе діда хто сіпає за ноги.

«Дивися лиш, Хомо, – мовить до мене Остап, – коли й старий наш не піде в скоки!»

Що ж ви думаєте? Не встиг доказать, аж наш дідуга таки не втерпів: закортіло, знаєте, почванитись перед чумаками. «Ах ви ж, бісові діти! – промовив до нас. – Хіба ж так танцюють? Ось як танцюють!» Промовив сеє, звівсь, та як розставив руки, як ударить в закаблуки!..

Ну, нічого сказать, танцювати він танцював так, що хоть би й з гетьманшею. Ми оступились, а дід і почав витинати на тому місці, що було порожне коло грядки з огірками. Отже ж, тільки що дійшов до половини, та саме хотів розійтись, викинути якогось мудрого викрутаса, аж тут – не здіймаються ноги, та й годі! Що за лиха година! Розігнався знов, дійшов до середини – ні, не втне! – ноги неначе розсохи поробились. «Ач, диявольське місце! Ач сатанинська морока! Уплутається ж ірод, ворог роду людського!.. Ну, як же ж таки прийняти сорому перед чумаками?!» Ушкварив знов та й почав різати дрібно, дрібно – мило подивитись; тільки ж до середини – ні, не танцюється, та й годі!.. «А, гемонський сатано! бодай ти задавився гнилою динею! бодай ще був малим здох, сучий сину! от на старість у який сором увів»!

І справді ззаду хтось засміявся.

Озирнувсь – аж ні баштана, ні чумаків – нічого; і позад його нема нічого, і попереду – нічого, і збоку – скрізь чисте поле. «Еге-ге!.. ссс… от тобі й маєш!» Прижмурився дід, придививсь – місце, здається, трохи знакоме: збоку – ліс, з-за лісу стирчить якась віха і видко тую віху далеко-далеко на виднокрузі. Що за лиха година? та се ж голуб’ятник, що в попа на городі. З другого боку теж щось мріє; придивився – аж то тік волосного писаря. От куди запроторила нечиста сила! Покрутившись кругом, натрапив дід на стежку. Місяця не було видно, – замість його блискала тільки біла пляма крізь хмару. «Завтра буде вітряно!» – подумав дід.

Далі зирк, аж оддалік стежки спалахнула свічка. «Ач!..» Спинився дід і руками не зведе, тільки дивиться. Свічка згасла; тільки ще трохи далі зайнялась друга. «Скарб! – скрикнув дід. – Готов бог знає на що закластись, що то скарб!» і вже був і на руки поплював, щоб копати, та оглядівся, що при ньому ні заступа, ні лопати. «Овва! шкода! ну, та хто ж знав? А може бути, що треба б тільки підняти дерен, а він тут і лежить, голубонько! Нічого робить, треба положить хоч знак на місці, щоб часом не забутись, де!» От притяг чималу гілляку – мабуть, колись вітром зломило, – поклав її на могилку, де горіла свічка, та й пішов стежкою. Молодий дубовий лісок почав рідшати; далі майнув і тин. «Ну, чи я ж не казав, що се попова левада! – міркує сам собі дід. – Оце ж і попів тин! тепер і версти нема до баштану». Пізненько одначе прийшов дід додому та щось і галушок не схотів їсти. Розбудив тільки брата Остапа, спитався, чи давно поїхали чумаки, та й закутався в кожух. Коли ж Остап почав був питатись: «Куди се вас, діду, лиха година носила сьогодні?» Дід одказав тільки: «Не питайся, Остапе! не питайся, а то швидко посивієш!» Та й захріп так, що аж горобців сполохав на баштані. Та де вже-то йому там спалося! Ніде правди діти, хитра з нього шельма була, дай боже йому царство небесне! – завжди вмів викрутитись. Інший раз було такої почне, що тільки губи кусаєш.

Другого дня, тільки що стало в полі сутеніти, дід одягся в свитку, підперезався, взяв під пахву заступ і лопату, випив кухоль сирівцю, надів шапку, утерся полою та й подавсь до попового города. Ось поминув тин і дубовий чагарник; проміж деревами звивається стежка і виходить на поле – здається, та сама. Вийшов і на поле – місце якраз таке, як учора: он і голуб’ятник стирчить; – якраз, як учора. Тільки ж току не видно. «Ні, се не те місце, – міркує дід, – те, мабуть, далі; треба, мабуть, повернути до току». Повернув назад, почав іти другою дорогою; тепер уже тік видно, а голуб’ятник зник! Знов повернув до голуб’ятника – тік щез. А тут, як навмисне, почав дощик накрапать. Побіг знов на тік – голуб’ятник зник, до голуб’ятника – току нема!..

«А, бодай ти, проклятий сатано, не діждав дітей своїх бачити!» А тут дощ приспорив, линув як з відра.

Скинув же дід нові чоботи, щоб не пожолобились от дощу, та задав такого дропака, неначе панський виноход. Уліз у курінь мокрий як хлющ, та все тільки щось мимрить сам собі; а вже що чортяку шанував такими словами, що я й зроду не чував таких! Кажу вам, я, мабуть би, зчервонівся з сорому, якби се було вдень.

Другого дня встав я… дивлюсь – дід уже ходить по баштану, начебто нічого й не було, та накриває собі лопухами кавуни. За обідом старий знов розговорився, почав лякати меншого брата, що проміняв його на кури замість кавуна; по обіді зробив з дерева дві пищавки і пограв на них; потім дав на забавку диню, зігнуту у три погибелі, мов гадюка: він звав її турецькою. (Тепер таких динь я ніде не бачу; правда, й дідові насіння десь здалека досталось). – Пізненько, вже по вечері, пішов дід копати грядку на пізні огірки; отже, проходив коло того зачарованого місця та й промимрив сам собі: «Прокляте місце!» Зійшов на середину, де не танцювалось учора, та ще й заступом ударив спересердя. Коли зирк – навкруги нього те саме поле: з одного боку стирчить голуб’ятник, з другого – той самий тік. «Ну, гаразд, що надумався взяти а собою заступ. Онде й стежка, й могилка! онде й гілка наволочена! ген-ген горить свічка!.. коли б же тільки не помилитись!»

Побіг він підтюпцем, піднявши заступ угору, неначе хотів ним пошанувати кабана, що часом унадиться в баштан. Біля могилки спинився. Свічка згасла; на могилі лежав камінь, зарослий травою. «Сей камінь треба підняти!» – розміркував дід та й почав підкопувати його з усіх боків. «Та й великий же, гаспидський камінь!» Отже ж, упершись міцно ногами в землю, дід таки зіпхнув його з могили, тільки загуло долиною. «Туди й дорога! Тепер швидше піде діло!»

Тут дід став, добув табатирку, насипав на кулак табаки та тільки що хотів нюхнути, аж се в нього над головою – «ачхи!» – чхнуло так, що дерева захитались, а дідові навіть увесь вид заплювало. «Хоч би набік одвернувся, коли вже хочеш чхати!» – промовив дід, протираючи очі. Обдивився – нема нікого. «Отже, мабуть, не любить чортяка табаки!» – міркує дід, ховаючи табаку за пазуху та беручись за заступ. «Дурень же він, а такої табаки ні батькові, ні дідові його не доводилось нюхати!» Почав копати, земля м’яка, заступ так і йде в землю; аж далі – щось брязнуло. Одкинув землю, бачить – казан.

– «А, голубе, осьдечка ти!» – скрикнув дід, підважуючи казан заступом.

– «А, голубе, осьдечка ти!» – запищав зненацька якийсь птичий дзьоб, клюнувши казан.

Оступився дід і заступ упустив.

Аж се й зверху, з дуба, мекнула бараняча голова: «А, голубе, осьдечка ти!»

– «А, голубе, осьдечка ти!» – ревнув ще й медвідь, виткнувши морду з-за дерева. Діда дрижаки пройняли.

– «Та тут страшно й слово сказать!» – промовив дід сам собі.

– «Тут страшно й слово сказать!» – писнув знов птичий дзьоб.

– «Тут страшно й слово сказать!» – мекнула бараняча голова.

– «Слово сказать!» – ревнув медвідь.

– «Оце!» – мовив дід та й сам злякався.

– «Оце!» – писнув дзьоб.

– «Оце!» – мекнув баран.

– «Це!» – ревнув медвідь.

Жахаючись, озирнувся дід навкруги себе… Боже мій, яка ніч – хоч в око стрель! ні зірок, ні місяця. Кругом провалля! Під ногами бездонне провалля, над головою нависла гора і от-от-от, здається, так і повалиться на нього! Аж ось здається дідові, що з-за гори моргає якась морда… у-у! ніс – наче той ковальський міх; ніздрі – в кожну відро води влізе; губи – їй же богу, – мов дві колоди! Червоні очі викотились догори… Та ще й язика висолопило, та й дражниться! «А, дідько б тобі утисся! – промовив дід, кинувши казанок. – Задавися ти своїм скарбом! що за паскудна морда!» Та вже був посунув звідти, але побачивши, що все так, як і перше, він спинився. «Се тільки лякає нечиста сила!» Взявся знов до казанка – ні, тяжкий. Що робить? Не покинути ж тут! от, зібравшись з усією силою, вхопився він за його руками: «Ну, враз, враз! ще трохи, ще, ще!» – витяг.

«О! теперечка понюхати табаки!»

Добув табатирку. Отже ж, перше, ніж понюхати, подивився добре навкруги, чи нема часом кого. Здається, що нема; коли се, здається йому, що пеньок надимається й сапає, ростуть йому вуха, червоні очі наливаються, ніздрі роздимаються, ніс зморщився і от так і збирається чхнути. «Ні, не буду нюхати табаки!» – подумав дід, схопивши табатирку. – Знов заплює сатана очі!» Схопив скоріш казанок та й дременув чимдуж; тільки чує, що ззаду хтось так і чухрає хворостиною по ногах… «Ой, ой, ой!» – репетував дід, біжучи з усієї сили, та тільки як добіг до попового города, тоді звів трохи дух.

«Куди се дід зайшов?» – думали ми, дожидаючи вже годин зо три. Вже давно й мати прийшла з хутора, з галушками. Нема, та й нема діда! Повечеряли самі вже. По вечері вимила мати горщик та й шукає місця, де б вилити помиї, бо навкруги всюди були грядки; коли дивиться, лізе простісінько до неї назустріч кухва. В небі таки темненько було. Мабуть, хто-небудь з хлопців, пустуючи, сховався та й підштовхує тую кухву ззаду. «От якраз сюди й вилити помиї!» – мовила та й вилила гарячі помиї.

«Ой!» – крикнуло щось грубо. Зирк – дід! Ну хто не знав, що то він?! їй-богу, думали, що діжка лізе! Признатись по правді, хоч воно трохи й гріх, а, справді, смішно здалось, як сива голова дідова була в помиях та обвішана шкурками з кавунів та динь. «Ач, бісова баба! – мовив, обтираючи голову полою. – Як обшпарила! Наче свиню перед різдвом! Ну, хлопці, буде вам тепер на бублики! будете, сучі сини, в золотих жупанах ходить! Дивіться лиш, дивіться, що я вам приніс!» – промовив дід, одкривши очі. – Що ж би ви думали таке там було? Подумайте гаразд. Га? Золото? От то-то ж, що не золото: сміття, паскудство… сором казати, що таке! – Плюнув дід, шпурнув казанок, ще й руки після того помив.

З того часу закляв дід і нас діймати коли-небудь віри чортяці. «І не думайте! – часто казав він нам: – Все, щоб не сказав ворог господа Христа, все збреше, сучий син!» І було тільки почує старий, що в іншому місці непевно. «Ану, хлопці, нумо хрестити! – крикне він на нас. – Так його! так його! добре! гаразд!» І почне хрестити. А те прокляте місце, де не танцювалось, загородив тином, наказав кидати туди все, що єсть непотрібного, – весь бур’ян та сміття, що згрібав з баштану.

То ось як часом морочить нечиста сила чоловіка! Я добре знаю ту землю: потім наймали її в батька сусідні козаки під баштан. Земля славна, урожай був завжди чудесний: тільки на тому зачарованому місці ніколи не було нічого путнього. Засіють як слід, – а зійде таке, що й розібрать не можна: гарбуз – не гарбуз, кавун – не кавун, огірок – не огірок… чортзна-що таке.

[Atmeshvara dasa]

И еще немного из переводов Леси Украинки.
Этот перевод с санкрита она сделала, когда ей было 19 лет:

CODE

З «Ріг-веди»

Переклад Лесі Українки


Гімн до найвищого духа Pramatma [R. V. 10, 129]

Як не було ще нічого: буття й небуття, ні етеру, ні неба,

що покривало усе те, чого не було ще?

Де було скрито таємне? У хвилях? В безодні?

Смерті й безсмертя тоді не було; і ніщо не ділило

темної ночі від ясного дня, і жило тоді тільки

«Все» неподільне, а в ньому ніщо не жило.

Отже, і все, що було. Його темрява крила,

мов океан, безпросвітна. І «Все» було скрите глибоко,

скрите в самому собі, і вродилось воно, і зростало

під своїм власним теплом. Тож найперше кохання

«Все» прийняло, бо кохання – духовного світла первісток.

В думці міркуючи, мудрії Ріші почули той зв’язок,

що то єднає буття з небуттям. Але де ж був той промінь,

що то побачили Ріші? Чи був він вгорі, чи в безодні?

Впало насіння, і сили зродились; внизу – народження,

сила і воля – вгорі. Але хто теє знає?

Хто ж нам повідав те, звідки взялися світи всі безкраї?

Адже пізніше, ніж тії світи, всі боги народились.

Хто ж може відати, звідки пішло все? Хіба тільки той сам,

з кого повстали безкраї світи, – чи створив він,

чи не творив їх, – він бачив усе з високості,

він певне знає усе; а може, і він не відає?..



Гімни до ранньої зорі

1. [R. V. 1, 123]

В повіз великий богині щасливої впряжені коні.

Всі несмертельні боги посідали в той повіз.

Славна з’явилась богиня, живуча в повітрі,

з лона темноти з’явилася людські оселі красити.

З цілого світу найперша встає вона й шле нам здалека

пишні дари. Народилась зоря молодая, новая,

будить створіння, найперше приходить на поклики ранні.

В наші оселі несмертна зоря завітала,

нашу хвалу прийняла в високостях повітря,

вільна, осяйна іде, щедро сипле розкішнії скарби.

Наче дівчина струнка, так, богине, ідеш ти

хутко на наші поданки. Всміхаючись, ти, молодая,

линеш раніше від сонця, осяйнеє лоно відкривши.

Наче дівча молоденьке, що мати скупала, така ти;

бачим блискучу красу твого тіла! О зоре щаслива!

Ясно палай! Ні одна ще зоря не була така гарна!


2. [R. V. 1, 113]

Світло лагідне займається, промінням красить всю землю.

Слово й молитву провадить зоря, сипле барви блискучі

і одчиняє ворота деннії. У сні всі лежали;

ти ж сповістила, що час нам повстати, життям утішатись,

час нам приносити жертви і дбати про власний достаток.

Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба

і до живих завітала. О дочко небес, ти з’явилась!

Ти, молодая, серпанком блискучим укрита!

Скарбів наземних усіх ти цариця! Ідеш ти

вслід за минулими зорями, ти ж і найстарша

зір всіх прийдешніх, зір вічних. Іди веселити живучих

і оживляти умерлих!.. Зоря відколи нам сіяє?

Зорі сіяли нам досі і потім сіяти нам будуть.

Сяя зоря, в свою чергу, сіяє для нашого щастя.

Вмерли ті люди, що бачили сяйво предвічної зорі,

бачим зорю ми сьогодні, судилась же й нам тая доля,

згинуть і наші нащадки, що зорі прийдешні побачать.

В давні віки красно-пишно зоря променіла; сьогодні

щедро нам світить, і потім блищатиме ясно.

Смерті нема їй, ні старощів, завжди в промінні приходить.

Повідь огнисту зоря розливає в долинах небесних.

Темряву чорну жене промениста богиня.

В повіз чудовий запряжені коні червоні. Вже їде

світ весь будити зоря. Вставайте! бо знову з’явився

нам дух життя, щоб усіх оживляти! Ось темрява гине,

день наближається! Час до роботи прийматься! Час жити!

Мати богів! ясне око землі! вістовнице поданків!

Зоре прекрасна! Світи нам і зглянься на наші поданки!

Славу нам дай, ясна зоре, ти, радоще світу!


Гімни Агні

1

Батько всієї родини приносить поданки.

Агні швидко біжить по всім вітті кострища.

Вже не такий він слабкий, молоденький, як був на початку,

в час, як дві матері його на світ породили.

Хутко він займе ті гілочки, ще не доткнуті.

Шириться, стелеться, кинувсь на гілки найвищі,

швидше, все швидше… он кинувсь на нижчії знову.

Гляньте, як раптом Агні боговитий змінив свою постать!

Вітром розмаяний, в’ється, тріщить, гоготить і вирує,

ділить свій пломінь, і палить, і чорні сліди полишає.

Мчить наче повіз, червоним пломінням вже неба сягає.

Швидко від сяйва його никне темрява, наче ті птахи,

що поспішають сховатись від сонця упалів.

Вчуй нас, ти, боже доданків! Ти маєш прекраснее світло,

коней прудких, пишний повіз ти маєш!

Мудрий, щасливий ти, Агні! о, зглянься на наші благання!

О, допровадь нас скоріше до щастя й багатства!


2 [R.V. 2, 4]

Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду,

ми його хвалимо в гімнах, поданки даємо,

він же на світі держить все створіння й богів усіх вічних.

Любо нам бога такого хвалити, що всім дає щастя,

любо дивитися, як він росте, як він сяєвом грає!

Полум’ям має на вітті, мов гривою в повозі кінь.

От, роз’ярившися, дерево їсть він і жевріе-сяє.

Наче вода, він біжить і гуде, наче повоз.

Палячи, стежку лишає він чорну. Він вабить, мов небо,

що усміхається ясно до нас із-за хмари.

Він по землі розстеляється, й землю він палить,

він розбігається врозтіч, неначе без догляду стадо.

Агні, розкинувши пломінь, пече, пожирає ростини!..

Дай нам, Агні, товариство хоробре й багатство щасливе,

дай нам хорошу сім’ю і великі достатки!


Гімн про перемогу Індри над Агі [R. V, І, 32]

Маю співати про ту перемогу, що вчора одержав

Індра-стрілець. Переміг він Агі, розділив усі хвилі,

визволив він з гір небесних потоки… І ринули води…

Як до обори корови біжать, так летять вони в море…

Індро! Подужавши первістня хмар, ти розбив єси чари

тих чарівниць, народження дав сонцеві, місяцю й зорям!

Перед тобою твій ворог зника… Індра вдарив на Врітру,

то ж найхмарніший був ворог. Потужним смертельним перуном

він йому тіла розбив. Мов підтяте сокирою древо,

долі простягся Агі. Наче прорвана гребля, лежить він,

водами вкритий, а там тії води утішили серце,

Врітра колись їх держав у своїх величезних обіймах,

отже, Агі подоланого давлять вони і стискають.

Кидають вітри турботні, буйні тіло Врітри, і води

топлять його, він тепер така річ, що і назви нема їй!..

Сон, вічний сон покрива тепер ворога Індри!..


Гімн до сонця [R. V. І, 50]

Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу,

коні блискучі несуть його. І перед сонцем,

оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.

Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.

Сурія, прудкий їздець! ти нам світло приносиш,

сяєвом небо сповняєш! Перед богами ти сходиш,

Перед людьми, перед небом, всі бачать тебе і дивують.

Ти очищаєш, від лиха борониш! Ти світлом вкриваєш

Землю і люди, а небо й повітря ти ним заливаєш.

Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння наземні.

Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже!

Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом.

Їде твій повоз, сім коней упріг ти у ярма окремі,

Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі,

падаєм ниць: ти найвищий з богів! Ти найкращеє світло!

О доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо,

тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість.

Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти,

а жовтяницю на жовтії квіти я кину.

Син Адіти встав потужний, – він ворога мого поборе!

Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.



Погребові гімни

1. [R. V. 10, 18]

Все має чергу свою: по житті і смерть приходить.

Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера,

буде почутий. Ми ж будьмо веселі, танцюймо,

будьмо щасливі і дбаймо, щоб довше прожити.

А від помершого долі я бороню всіх живучих,

хай в його путь жоден з люду сього не відходить,

хай всі живуть по сто літ! Міртйо в яму закиньмо.

Жінко, іди в ту господу, де маєш свій вік доживати.

В дітях, що він полишив тобі, знайдеш небіжчика свого.

Ти була гідна дружина тому, з ким навік заручилась.

Сей сагайдак у руках у помершого – міць наша, сила і слава.

От що з тобою зробилось!.. А ми, на сім світі зоставшись,

будьмо одважними людьми, щоб з ворогом гордим змагатись.

Ти ж повернись до землі, до широкої, доброї неньки,

що розстелилась широко… О земле, розкрийся!

Будь ти до нього лагідна та добра, сховай його кості!

Вкрий його, земле, як шатою мати вкриває дитину.

Землю я сиплю на тебе тепера, копаю могилу,

щоб твоїм костям спокійно, вигідно лежати.

Предки глядітимуть гріб сей. Йама тут зробить оселю.


2. [R. V. 10, 14]

Підеш, одійдеш від нас тим шляхом, що по ньому ходили

наші батьки! Ти побачиш богів двох величних

владарів Йаму й Варуну, що наші подання приймають.

З Йамою жити на небі високім ти будеш,

бо заслужив ти на теє. Покинь все лихеє,

потім вернись до нас знову у постаті ясній, блискучій.


3. [R. V. 10, 16]

О, не пали його, Агні, не завдавай йому болю!

Не роздирай його тіла! Як проймеш його ти, премудрий,

вічним батькам його дай! Хай до Сурії вернуться очі,

Вайу дихання хай прийме. Дай небу й землі їм належне.

Водам, ростинам верни сього тіла частини.

Тільки безсмертну частину пройми своїм пломінем ясним,

боже Агні, і зогрій своїм палом ту душу,

в постаті ясній неси її в край, де правдивії люди.

Агні! Нехай він полине до прадідів наших!

Хай він приходить на поклики наші й подання.

Потім нехай оживе і прийме яку постать.

О, Дйатаведас! Хай знову з’єднається він з яким тілом.


4. [R. V. 10, 17]

Хай понесе тебе звідси Пушан той премудрий

цілого світу пастух, що глядить своє стадо.

Хай тебе Агні віддасть до батьків та богів доброчинних.

Хай захищає й глядить тебе вічний мандрівець,

мудрий Пушан у обладі своїй. Хай провадить Савітрі

в тую країну тебе, де живуть праві люди і предки.


Гімн до Йами [R. V. 10, 154]

Всіх, що одважні були на війні, що померли славутні,

всіх, що поданки великі давали, прийми їх до себе,

всіх, що чинили добро, що любили його й боронили,

правих, поважних батьків наших, Йама, прийми їх до себе!

Мудрих співців, що складали багато пісень в божу славу,

сонця сторожу, тих Ріші поважних і правих,

всіх їх до себе прийми ти, о Йама!

[1890]

[Atmeshvara dasa]

Вот еще рекомендую почитать ФАУСТА в переводе гениального украинского переводчика и полиглота Мыколы Лукаша.
Язык тут очень красивый, сочный, колоритный, и самое главное - простой и легкий.

[Franc X]

если у кого есть время и желание, сделайте небольшой чекспелл, пожалуйста


Общие указания по монтажу наружных стен.

1. Дом имеет конструктивную систему «платформенный каркас», поэтому монтаж наружных стен и несущих стоек каркаса выполняется после завершения конструкции чёрного пола.
2. Нижняя обвязочная балка крепится гвоздями или саморезами длинной не менее 100 мм через листы чёрного пола к лагам платформы перекрытия и лобовым доскам.
3. Нижняя обвязочная болка должна полностью прилегать пластью к чёрному полу.
4. Стойки стены каркаса с наружной стороны стены крепятся к нижней обвязочной балке этажа гвоздями длинной не менее 100 мм или саморезами длинной не менее 80 мм на косую, а с боков – угловыми крепёжными элементами.
5. В процессе монтажа стоек каркаса стены до их раскрепления в плоскости стены листами внутренней обшивки следует выполнять временное раскрепление подкосами из досок длинной 900 мм без крепления метизами.
6. Горизонтальные элементы (маркированные по проекту «ГД» и «П») каркаса несущих стен крепятся гвоздями длинной не менее 100 мм или саморезами длинной не менее 80 мм к стойкам каркаса стены. С наружной стороны стены горизонтальные элементы дополнительно фиксируются белыми саморезами 5 х 50 мм через накладные пластины из нержавеющей или оцинкованной стали.
7. После установки в проектное положение стоек каркаса стены, горизонтальных элементов до монтажа внутренней обшивки необходимо смонтировать обвязочные балки верхнего пояса этого же этажа.
8. Обвязочные балки соединяются со стойками несущего каркаса стен и несущими колоннами на косую гвоздями или саморезами длинной не менее 100 мм. По длине и в углах их следует соединять «в ласточкин хвост». Такие соединения необходимо дополнительно усиливать гвоздями или саморезами длинной не менее 100 мм.
9. Внутренняя обшивка каркаса стен должна монтироваться через слой паро-ветроизоляционной плёнки.

Загальні вказівки по монтажу зовнішніх стін.

1. Будинок має конструктивну систему «платформний каркас», тому монтаж зовнішніх стін і несучих стійок каркаса виконується після завершення конструкції чорної підлоги.
2. Нижня обв'язувальна балка кріпиться цвяхами або саморізами довжиною не менше 100 мм через листи чорної підлоги до лаг платформи перекриття і лобовим дошкам.
3. Нижня обв'язувальна балка повинна повністю прилягати пластью до чорной підлозі.
4. Стійки стіни каркаса із зовнішнього боку стіни кріпляться до нижньої обв'язувальної балці поверху цвяхами довжиною не менше 100 мм або саморізами довжиною не менше 80 мм на косу, а з боків - кутовими кріпильними елементами.
5. У процесі монтажу стійок каркаса стіни до їх розкріплення в площині стіни листами внутрішньої обшивки слід виконувати тимчасове розкріплення підкосами з дощок довгою 900 мм без кріплення метизами.
6. Горизонтальні елементи (марковані за проектом «ГД» і «П») каркаса несучих стін кріпляться цвяхами довжиною не менше 100 мм або саморізами довжиною не менше 80 мм до стійок каркаса стіни. Із зовнішнього боку стіни горизонтальні елементи додатково фіксуються білими саморізами 5 х 50 мм через накладні пластини з нержавіючої або оцинкованої сталі.
7. Після установки в проектне положення стійок каркаса стіни, горизонтальних елементів до монтажу внутрішньої обшивки необхідно змонтувати обв'язувальні балки верхнього пояса цього ж поверху.
8. Обв'язувальні балки з'єднуються зі стійками каркаса стін і несучими колонами на косу цвяхами або саморезами довжиною не менше 100 мм. По довжині і в кутах їх слід з'єднувати «в ластівчин хвіст». Такі з'єднання необхідно додатково посилювати цвяхами або саморізами довжиною не менше 100 мм.
9. Внутрішня обшивка каркаса стін повинна монтуватися через шар паро-вітроізоляційних плівки.

[Atmeshvara dasa]

Чуть позже перечитаю, а пока вопрос: что значит русское слово "пласть"? Я его не нашел в словаре.